by 9 листопада 2020 року Гельсінським угодам виповниться 45 років. У 1975 році 35 держав світу зібрались, аби закріпити політичні і територіальні домовленості Другої світової війни. Вони розписались під повагою до прав людини, суверенітетом, незастосуванням сили та непорушністю кордонів.
Підписаний документ більше відомий як Гельсінські угоди, а сам політичний орган – як ОБСЄ. Зокрема, він передбачав, що країни-підписанти поважатимуть суверенітет та права одне одної «вільно вибирати й розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи, а також право встановлювати свої закони та адміністративні правила». Окрім того, йшлось про незастосування сили або погрози силою, з метою порушення «територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави». Держави підписались і під непорушністю кордонів на той момент та на майбутнє, а також мали намір мирно вирішувати суперечки.
Окремим та важливим для українців пунктами були повага до прав людини і свобод, а також рівноправ’я та право народів розпоряджатися своєю долею. Саме керуючись цими зобов’язаннями, під якими підписався Радянський Союз, українські громадські діячі та правозахисники того часу сформували Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод. Серед її засновників були відомі дисиденти Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Микола Руденко.
9 листопада 1976 року утворилася Українська громадська група з діячів українського правозахисного руху по виконанню Гельсінських угод, відома також як Українська Гельсінська група (УГГ).
Підставою для утворення УГГ були постанови про права людини Заключного акту Наради у справах безпеки й співпраці в Європі у Гельсінкі 1975. Згідно з основоположною декларацією УГГ її метою є сприяти виконанню в Україні постанов Заключного акту:
- збирати докази порушення тих постанов та скарги постраждалих;
- доводити факти порушення прав людини та націй в Україні до відома ширших кіл української та міжнародної громадськості, до урядів держав, які підписали Заключний акт.
УГГ ставило також своїм завданням знайомити громадян України з Декларацією прав людини ООН, домагатися від влади здійснення права на вільний обмін інформаціями та ідеями, акредитування в Україні представників закордонної преси, утворення незалежних пресових агентств, безпосереднього контакту України з іншими країнами. Для виконання цих завдань УГГ встановила зв’язок зі своїми кореспондентами та співробітниками у різних частинах України, а також з іншими гельсінськими групами (вірменською, грузинською, литовською, російською), зібрала сотні документів, які свідчать про порушення органами влади людських та національних прав, й у своїх деклараціях, меморандумах, зверненнях, протестах довела їх до відома різних міжнародних кіл, а також органів влади СРСР.
УГГ виступає за оборону переслідуваних за переконання, дає їм моральну та юридичну допомогу. Від другої половини 1970-их pp. УГГ виявилася в Україні діяльним у рамках існуючого радянського законодавства і міжнародних договорів речником прагнень українського народу до політичної і соціальної свободи та державної незалежності. Правозахисна платформа УГГ стала в наявних в СРСР та у світі умовах мобілізуючим, ефективним засобом для активізації громадськості й оборони українських національних інтересів.
КДБ застосовувало до УГГ жорстокі репресії. У 1977 заарештовано й тоді або у наступному році засуджено на максимально допущену законом (ст. 62 Кримінального кодексу УРСР — «антирадянська агітація та пропаганда») кару від 7 до 10 років ув’язнення і 5 років заслання членів-засновників УГГ: М. Руденка, О. Тихого, Л. Лук’яненка, М. Мариновича, М. Матусевича.
Після арештів до УГГ в 1977—1978 вступили нові члени:
- Вінс Петро Георгійович,
- Калиниченко Віталій Васильович,
- Стрільців Василь Степанович,
- Січко Петро Васильович,
- Січко Василь Петрович,
- Овсієнко Василь Васильович,
- Литвин Юрій Тимонович.
У 1979 заарештували О. Бердника, П. і В. Січків, Ю. Литвина, В. Овсієнка.
З 1979 членами УГГ стали:
- Стус Василь Семенович,
- Чорновіл В’ячеслав Максимович,
- Красівський Зеновій Михайлович,
- Лесів Ярослав Васильович,
- Малинкович Володимир Дмитрович,
- Розумний Петро Павлович,
- Сокульський Іван Григорович,
- Шабатура Стефанія Михайлівна,
- Гейко-Матусевич Ольга Дмитрівна,
- Горбаль Микола Андрійович,
- Зісельс Йосиф Самуїлович.
Навесні 1979 в Мордовських таборах політичних в’язнів створено Групу сприяння виконанню Гельсінських угод у місцях позбавлення волі, до якої ввійшли, між іншими, деякі члени УГГ (Л. Лук’яненко, М. Руденко, О. Тихий), а також інші політичні в’язні з Української РСР: Святослав Йосипович Караванський, О. Попович, Б. Ребрик, о. Володимир Романюк, Ірина Сеник, Данило Шумук, Юрій Шухевич-Березинський.
1977 П. Григоренко одержав дозвіл виїхати на лікування до США, після чого його позбавили громадянства СРСР. Виїхати за кордон дозволили також П. Вінсові, Н. Строкатій, В. Малинковичу й С. Караванському.
На підставі доручення від УГГ створено Закордонне Представництво УГГ в складі: П. Григоренка, Л. Плюща та Н. Строкатої. Воно діяло в напрямі здійснення програми УГГ, виступало перед чужим світом на оборону діячів правозахисного руху в Українській РСР, втримувало зв’язки з різними міжнародними організаціями (Міжнародна Амністія, профспілками, представниками за кордоном правозахисних груп інших народів СРСР).
1979—1980 посилено терор в Українській РСР, особливо проти членів УГГ і заарештовано втретє В. Чорновола, ув’язнено в божевільні О. Мешко, заарештовано В. Стуса, О. Матусевич-Гейко, В. Калиниченка, В. Стрільціва. У тих роках засуджено також до ув’язнення від 2 до 10 pp. таборів і від 3 до 5 pp. заслання членів УГГ: О. Бердника, О. Гейко-Матусевич, М. Горбаля, В. Калиниченка, 3. Красівського, Я. Лесіва, Ю. Литвина, В. Овсієнка, П. Розумного, П. і В. Січків, В. Стрільціва, В. Стуса, В. Чорновола. Декого з них судили за провокаційними звинуваченнями в спробі зґвалтування, незаконному зберіганні зброї, опорі міліції та іншими неполітичними статтями КК УРСР.
З 1979 Закордонне Представництво УГГ вела акцію за мобілізацію міжнародної громадської думки на захист прав людини та народів під час Мадридської конференції. 1980 ЗП УГГ почала видавати «Вісник репресій в Україні»
Ось коротка відеоісторія боротьби українських правозахисників із тоталітарним радянським режимом:
Їх було мало, але вони розбили інформаційну блокаду навколо України. Вони збирали й поширювали інформацію про порушення прав людини, а радянська влада визначила їх як «особливо небезпечних злочинців». Не встигала людина заявити, що вона правозахисник, як опинялася за гратами. Загальний термін неволі, прописаний у вироках радянських судів, для 41-го члена Української Гельсінської групи склав – 550 років.
За матеріалами Вікіпедії